Авторка – Даніела Долотова, редакторка сайту «Вікна»
У вихованні дітей, батьки, свідомо чи ні, можуть вдаватися до маніпуляцій. Це може здаватися єдиним ефективним рішенням — наприклад, коли вмовляння вже не діють. Та інколи це може мати складні та навіть шкідливі наслідки.
Психологиня фонду Голоси дітей Руслана Мороз в матеріалі для видання «Вікна» розповідає, чи є місце маніпуляціям у стосунках з дітьми, а коли краще знайти інші рішення.
Чому батьки маніпулюють
Маніпуляція — це непрямий, викривлений спосіб комунікації, коли одна людина намагається задовольнити свої потреби через іншу.
Батьки можуть відчувати свою невпевненість у стосунках з дитиною, нездатність відповідати уявному “ідеальному” образу мами або тата, але не проговорювати це відкрито. І коли потребують допомоги, спиратися на дитину як на більш вразливу у сім’ї, перекладати відповідальність: “Через тебе я знову втомлена”.
Часом це робиться ніби з кращими намірами: “Я тобі купила, а ти не носиш”. Але прикриваючись бажанням щось зробити для дитини, батьки задовольняють свою потребу бути хорошими, й разом з тим, ніби скидають із себе відповідальність батьківства, повертаючись до своєї внутрішньої дитини.
Зазвичай маніпулятивні способи комунікації передаються з покоління в покоління: мама чи тато, виховані саме такими методами, в дорослому віці будуть наслідувати ці ж шаблони поведінки. Наприклад, вживати сталі фрази своїх батьків, які ніби вириваються самі собою, або знімати втому наприкінці дня, звинувачуючи дитину в тому, що в її кімнаті безлад — адже вона обіцяла прибрати, і це здається справедливим.
Іншими словами, маніпуляція — це емоція та потреба, яка не проговорюється відкрито.
Як розрізнити, що таке маніпуляція, а що ні
Індикатором є почуття самої дитини: коли її не поважають як особистість. Навіть якщо їй всього два або три роки, і вона, наприклад, категорично відмовляється їсти вівсяну кашу, її навіть не запитали — яку саме кашу вона хоче, натомість умовляють: “Бабуся старалася, готувала, а мама з татом заробляли гроші”. Тоді дитина відчуває, що порушують її кордони.
Але дитина дошкільного віку ще не може усвідомлювати, і тим більше — вербалізувати свої емоції. Тому вдається до так званої поганої поведінки: починає привертати до себе увагу, плакати, кричати, шкодити, щоб захистити себе як особистість. А батьки карають, називають невихованою та тиснуть на волю дитини: “Буде так, як я сказав(ла)”.
Як наслідок, дитина виростає та не знає своїх потреб, бо не має “доступу” до себе самої, адже колись його перекрили.
Є таке поняття — заборонені почуття. Дитина не має відчувати те, що переживає: злість, роздратування, інші емоції. Натомість вона повинна поводитися так, як сказали батьки. Її природна автентичність, спонтанність рветься назовні, але заблокована. І вже за кілька років не може відповісти на питання “Хто я?”.
Зараз багато клінічних проявів цього серед підлітків, особливо які виїхали за кордон: депресія, селфхарм, суїцидальні думки і поведінка, розлади харчової поведінки. У більшості випадків, причина тому — батьки, які примушували дитину робити те, що, на їхню думку, буде для неї краще.
Психологи осередків фонду Голоси дітей багато працюють з дітьми та підлітками, і найчастіший запит — порушення внутрішніх сімейних відносин, тиск батьків та маніпуляція, яка ніби на благо дитини.
Щоб формувалася і розвивалася ідентичність дитини (хто я в цьому світі, як мене бачать інші, які мої сильні сторони та вразливості), поряд має бути доросла людина, яка буде надихати, і до якої дитина може прийти, поділитися тим, що відчуває, та отримати підтримку.
Маніпуляції: шкідливі та корисні
Ми б не вижили в соціумі, якби не вміли маніпулювати. Але доросла людина усвідомлює, що робить і навіщо.
Психологи часто вдаються до так званих корисних маніпуляцій, або точніше — інтервенцій. Це може бути потрібно, наприклад, коли людина відмовляється дбати про себе, і потрібно її переконати поїсти, щоб була енергія. Але не всі дії, які ніби на благо, є такими насправді.
Американський психолог Ерік Берн, автор книги Ігри, у які грають люди, вивів батьківські сценарії, які можуть бути негативними або позитивними для дитини: вона житиме за цим сценарієм все життя.
Наприклад:
- Не будь дорослим / Не будь дитиною.
- Ти ще малий, тобі не треба це знати / Виростеш — зрозумієш / В тебе є молодший братик, а ти вже дорослий, і маєш доглядати за ним.
- Не будь здоровим.
Дитина один раз застудилася, і після цього всі намагаються її захистити, зігріти, тож кажуть: “Ти ж в нас така хвороблива!”
Установка — не живи
Найбільш важкий сценарій для дитини: наприклад, мама може часто розповідати, які були важкі пологи, і тоді дитина сприймає, що краще б вона з’явилася на світ.
Індивідуальний маніпулятивний стиль багатогранний, та найчастіше спирається на три складові: страх, зобов’язання та почуття провини. І з цього витікають найтиповіші способи маніпулювати дитиною.
Порівняння з іншими
Подивися, яка слухняна дитина — не те, що ти!
Дитина починає думати, що батьки її любитимуть, тільки якщо вона відповідатиме їхнім очікуванням. І в неї формується програма: зі мною все не так, я ніхто. Найбільш токсичне порівняння — із сиблінгами: братами, сестрами: дитина починає боротися за схвалення батьків та відчуття своєї самоцінності.
Часто батьки не розуміють причин, чому їхні діти бунтують. Проте так відбувається пошук ідентичності: як нарешті стати схожою ні на когось, а на себе.
Маніпуляція емоціями
Не кричи, бо сусіди зараз викличуть поліцію / В мене через тебе голова болить!
Дитина відчуває страх та провину, що тато розгнівається, або мама образиться через те, що вона не послухалася. І тому зобов’язана це робити, щоб всім було добре.
В молодшому віці дитину відривають від командної гри у дворі, аби вона сходила по хліб прямо зараз, а не за кілька хвилин, коли всі інші діти теж підуть з майданчика. Або приходять гості, і батьки, не питаючи згоди, просять пограти з їхніми дітьми — тим самим порушуючи особистий простір дитини, яка живе в цій кімнаті.
Старших дітей, наприклад, можуть переконувати, що музика — це не професія, що скажуть наші знайомі, знецінювати всі сферу. Тоді людина все життя з усіх сил буде старатися довести, що має право на свій розвиток, і навіть якщо досягне висот, залишиться з відчуттям, що батьки її не схвалюють.
Газлайтинг
Ти щось собі надумав / Щось із тобою не так!
Назва пішла від фільму Газове світло (Gaslight, 1944) та стала синонімом домашнього насильства, коли викривляється реальність, підміняється контекст, перекручуються слова та дії рідної людини. Також це варіант програми “Не будь здоровим”.
— Наприклад, в моїй роботі був випадок із хлопчиком, якого всі навкруги вважали агресивним. Батьки навіть збиралися вести його до психіатра. Та коли я провела серію діагностичних методик, то виявила, що в дитини немає жодних засобів психологічного захисту, і той вибух агресії став останньою краплею — реакцією на булінг у школі: дав здачі. Вчитель розповів про це батькам, дитину вдома покарали, і вона почала вважати, що їй, певно, справді потрібне лікування. А батькам лише потрібно було дізнатися, що сталося в школі, спитавши в самого хлопчика.
Шантаж
Якщо це не зробиш, ми більше ніколи не підемо в парк / Я заберу в тебе планшет!
Позбавлення дитини того, що для неї важливо — це психологічне насильство. Натомість для того, щоб виховати в неї дисципліну та відповідальність, потрібно запитати дитину, чим би вона хотіла зайнятися, і разом придумати, як це можна зробити.
Наприклад, щоб піти зранку в парк, треба вчасно встати, поснідати й швидко одягнутися, адже пізніше мамі потрібно на роботу. Якщо ж дитина довго дивилася мультики або збиралася, можна сказати: “Бачиш, ми з тобою домовлялися йти в парк, коли стрілочка на годиннику була тут. Тепер вже пізно”.
Підкуп
Якщо вип’єш пігулочку, я дам тобі цукерку!
Позитивне підкріплення важливе, якщо треба зробити те, що не хочеться. Особливо коли це стосується життя і здоров’я. Та щоб посилити мотивацію, потрібно щось незвичайне. Наприклад, не просто цукерка, а шоколадний батончик; не просто мультик, а улюблений. Однак цим не можна зловживати, аби дитина не зробила висновок, що щоб отримати морозиво, потрібно захворіти.
Найкращою мотивацією стане підтримка батьків: обійми, відчуття того, що мама і тато поруч. Можна сказати: “Давай ти вип’єш свій несмачний сироп, а я — свій”. Навіть якщо мамі це не потрібно, вона може взяти ложку чогось нешкідливого, щоб дитина повторила за нею. Це приклад корисної маніпуляції.
Є багато маніпулятивних програм, які навпаки, дають поштовх до розвитку, самореалізації, пошуку себе. І найбільша винагорода, й умова здорової психіки — знати, що батьки люблять і сприймають такою (таким), як є.
Важливо казати: “Я завжди тобою пишалася, а після цього, що ти не хотів, але зробив, ти — мій герой!, “Бачиш, ти не вірила в себе, але виявляється, ти це можеш! І наступного разу зможеш також” Це й буде інтервенція, або корисна маніпуляція.
Як батькам знову стати дорослими
Аксіома в дитячій психотерапії — обов’язкова терапія батьків. Дорослий, який поруч, дає основу розвитку дитини, опору, і дитина може відчувати або емоційний комфорт, або нещасливість мами, її депресивний стан, неспроможність витримати її емоції.
Треба поставити собі три питання:
- Що я відчуваю?
- Коли є доступ до своїх відчуттів, свого стану, повертається можливість їх контролювати.
- Яка причина може цьому бути?
Найскладніший крок для батьків — визнати, що причина їхніх слів до дитини — не в її поганій поведінці, а в небажанні стати насправді дорослими людьми.
— Наприклад, мама вимагає від сина стати захисником в родині, доглядати молодших дітей, а він хоче гуляти надворі з однолітками. Це бажання — не його провина, а особливості віку. І може виявитися, що мама роздратована не через поведінку сина, а через втому та всі домашні обов’язки, які лежать на ній, поки тато цілими днями на роботі.
Що з цим робити? Усвідомити причини, можна знайти інші варіанти рішень.
Не варто шукати компроміси — відмова від своїх потреб та інтересів не буде ефективною у стосунках. Натомість — налагоджуйте співробітництво.
Наприклад, можна домовитися: “Мені зараз так важко, можу я тебе попросити про допомогу?” І дитина з радістю допоможе, коли її просять, а не навіюють, що це її обов’язок.
Або запропонувати: “Нам потрібно прибрати у квартирі та сходити в магазин. Що з цього ти хочеш зробити?” Молодші діти можуть поливати квіти або годувати кота. І згодом дитина сама пропонуватиме: “Мамо, ти втомлена, давай я приготую вечерю?” Адже важливо формувати її самостійність, й при цьому, вона відчуває, що її поважають та прислуховуються до її бажань.
З дитиною потрібно говорити тією мовою, щоб вона розуміла: є дії, які потрібно виконати, а є заборони. Не варто старатися бути з нею на рівних, її другом — адже хто тоді буде для неї дорослим?
Важливо також просити в дитини вибачення за свої неправильні слова і дії. Дитина вибачить, тому що це біологічна потреба — любити батьків. А коли дорослий визнає свої помилки, це означає, що вона теж може помилятися, і тоді до неї повертається адекватна самооцінка, повага до дорослого, зростає довіра та відчуття безпеки.
Джерело: https://voices.org.ua/blog/ne-naykrashchyy-pidkhid-iakymy-buvaiut-manipuliatsii-u-vykhovanni-ta-iak-mozhut-nashkodyty-ditiam/
